Мінінфраструктури та Мінекономіки підписали меморандум із Bolt, Uklon, Uber та OPTI. Відтепер під час повітряної тривоги, зупинки метро чи інших логістичних збоїв у Києві ціни на таксі обмежили стелею у максимум +75% до базового тарифу.
Формула проста: якщо звичайна поїздка коштує 200 грн — стеля 350 грн; якщо 300 грн — не більше 525 грн. Обмеження діятиме під час форс-мажору та щонайменше дві години після відбою тривоги.
Подвійна мораль: піар за чужий рахунок
В офіційних релізах це подають як «соціальну відповідальність» та турботу про пасажирів. Але хто насправді оплачує цей гарний жест?
Водій.
Саме водій стоїть під сиренами, спалює пальне у кількагодинних тягучках на мостах і ризикує авто. Держава разом із платформами вирішила, що доплати у 75% водієві «вистачить». При цьому в меморандумі немає жодного слова про те, щоб самі сервіси на період форс-мажору обнулили власну комісію (яка сягає 25–30%). Тобто вся «соціальність» IT-гігантів звелася до того, щоб урізати чек водієві, залишивши свій відсоток недоторканим.
Як агрегатори вбили таксометр і створили цю кризу
Найцинічніше те, що цю проблему платформи створили власноруч.
У класичному таксі десятиліттями працював простий і прозорий принцип: таксометр. Формула була чесною для обох сторін: проїхав кілометри — заплатив за кілометри; стоїш мертво в заторі — цокає прозора тарифікація за хвилини простою. Пасажир завжди бачив у чеку, за що платить, а водій знав, що його спалений час і пальне компенсуються лічильником, а не чиєюсь забаганкою.
Агрегатори свого часу свідомо знищили цей інструмент. Вони перетворили ринок на дешеве «підвезунство» з фіксованою ціною, а замість зрозумілого обліку часу ввели «чорну скриньку» — динамічні коефіцієнти. Самі створили систему, де алгоритм задирає ціни до небес, знімаючи з цього надприбутки, а коли під час війни це вилізло боком — побігли до міністерств підписувати папірці про «соціальні стелі».
Юридичний фарс: переговори з «прокладками»
Головний абсурд домовленості — статус самих підписантів.
За даними Київської школи економіки, близько 95% таксистів в Україні працюють у тіні: без ліцензій, трудових договорів чи статусу перевізника. Роками агрегатори в усіх судах і перед податківцями запевняли: «Ми не служба таксі, ми IT-платформа, яка просто надає інформаційні послуги».
І ось уряд на повному серйозі сідає за стіл переговорів з інформаційними посередниками, щоб домовитися про ціну праці людей, яких ці компанії навіть офіційно не наймали. Платформи легко підмахнули папірець — вони нічим не ризикують, адже не несуть жодної відповідальності.
Влада вдає, що регулює ринок, сервіси вдають турботу про киян, а водій дивиться на перспективу отримати 350 гривень за три години пекла в заторі через міст — і просто тисне «Піти з лінії».
Підсумок
Адміністративне обмеження на папері не гарантує машину під під’їздом.
Вся ця «стеля» розсиплеться на першому ж реальному колапсі. Бо додаток замовлення прийме, красиву ціну намалює, от тільки везти за неї буде нікому. Ринок, з якого вижили прозорий таксометр і залишили водія сам на сам із витратами, не працює за вказівкою зверху.